Одна людина може змінити світ. Проект “Жінки дії”

Часом життя дає нам випробування, які здається неможливо подолати, й сподіватися можна хіба на диво. Але дива, насправді, робляться руками людей, які наважуються зробити перший крок. Інтерв’ю з нашою волонтеркою, куратором волонтерської групи “Агент 031” Тетяною Кульковою. Таня, ми любимо і пишаємося тобою!

Джерело: https://oblychia.blogspot.com/2019/09/blog-post.html

Разом з Тетяною Кульковою ми навчалися в Київському політехнічному інституті і деякий час спілкувалися й після закінчення навчання. Втім, як інколи трапляється в житті, втратили зв’язок і не бачилися 15 років. А нещодавно, через соціальну мережу, ми відновили знайомство. Коли я почала читати Тетянину сторінку, я зрозуміла, що маю неодмінно розповісти про цю жінку й вам. Адже Тетяна – справжня жінка дії. Я попросила Тетяну про зустріч і ось – одного вересневого ранку, за кухликом ароматного латте, відбулася розмова.

Часом життя дає нам випробування, які здається неможливо подолати, й сподіватися можна хіба на диво. Але дива, насправді, робляться руками людей, які наважуються зробити перший крок. Тетяна вірить, що навіть одна людина може змінювати світ і знає багато таких людей. А я можу впевнено сказати, що і Тетяна є саме такою людиною.


“Складним є лише рішення почати рухатися. Але, якщо ти наважуєшся навіть на перший крок, одразу знаходяться ті, хто буде тобі допомагати.”

77 (1)

Прикладом є історія заснування Благодійного фонду імені Св. Луки (Войно-Ясенецького), волонтером якого від самого початку є Тетяна. Все почалося з життєвого випробування, яке довелося пережити Тетяниній колезі Олександрі Телятниковій – її третя дитина народилася важко хворою. Тетяна згадує, що коли це сталося, вона перебувала майже в паніці. Чим можна допомогти колезі, крім зібрати якісь кошти на лікування дитини?
Відтоді пройшло 10 років, і замість декількох волонтерок, які намагалися допомогти пацієнтам та відділенню дитячої нейрохірургії інституту Ромоданова, існує великий проєкт, до якого долучаються інші люди та організації. Він називається “31 червня”, за назвою однойменної повісті Джона Прістлі, і доводить, що дива можливі. Тільки робимо їх ми самі, своїми руками.

Тетяна розповіла мені багато історій, кожна з яких варта окремої уваги, про ситуації і людей. Про маленькі кроки, які поступово призводять до величезних зрушень.

Про щорічні волонтерські толоки, які за 6 років перетворили сквер біля клініки в дивовижне місце з справжніми японськими сакурами; про вигадане свято “Всесвітній день пирога”, під час якого кілька разів на рік розносять домашні смаколики по палатах, даруючи теплу увагу маленьким пацієнтам і їхнім матусям; про закупівлю коштовного обладнання і не дуже коштовного, але яке також конче необхідно щодня; про допомогу на операції і реабілітацію дітям, і складний вибір, від якого залежить чиєсь життя; про допомогу і підтримку для батьків, які не відмовилися від дітей з складними діагнозами.

Звичайно, були ідеї від яких довелося відмовитися, але більшість ініціатив впроваджено в життя. Є вдалий досвід усиновлення і налагоджена система надання допомоги.

Ви можете дізнатися про все це завітав на сторінку проєкту, чи долучитися до спільноти в мережі “Фейсбук” та групи “Агент 031”. Можете стати постійним фінансовим партнером фонду, чи просто надати одноразову допомогу й таким чином долучитися до створення дива.
“На жаль, досі існують упередження щодо людей, та і дітей, з інвалідністю. Також це стосується усиновлення дітей з складними діагнозами. Це наслідки радянського минулого, й суспільство чомусь тягне цей багаж за собою. Я мрію, що ми будемо колись казати, як в Ізраїлі: в нас немає сиріт і немає дитячих будинків. В нас не відмовляються від своїх дітей.”
Насправді, важко вкласти в слова всі ті емоції, що я пережила, коли слухала Тетяну.
Вона розповідала, не лише про те що у нас є чудові люди і високопрофесійні лікарі. А й про наявність проблеми здійснення реабілітації після вдалих операцій. Про діток, від яких відмовляються батьки, через їх складні діагнози. Про те, як прив’язуєшся до таких дітей і не можеш не любити їх, наче рідних. Про недосконалість державного законодавства, внаслідок якого діти з інвалідністю опиняються в заручниках у неблагонадійних батьків, яких цікавить лише державна фінансова допомога. І як важко буває отримати дозвіл таких батьків на лікування їхніх дітей. Все це реальні проблеми нашого суспільства, які потребують уваги і змін. І є люди, які намагаються діяти і щось змінювати на своєму рівні. Серед них і Тетяна.

Втім, не хочу щоб у вас склалося враження, що Тетяна живе якимось нереально-героїчним життям. Вона має родину, працює в маркетингу, має всі ті щоденні клопоти що й ми з вами.

В розмові Тетяна наголосила, що важливо щоб жінки не боялися рішучих змін. Не боялися покинути роботу, яка не підходить. Не боялися, залишити чоловіка, який не цінує і ображає. Не боялися розпочинати щось нове для себе. А головне, не боялися здійснювати свої мрії.

” Компанія, в якій я тоді працювала, змінила власників. Вони пропагували інші цілі та цінності, ніж були у попереднього керівництва. Минуло пів року. Одного разу, під час наради я абсолютно чітко зрозуміла, що взагалі не поділяю цінності компанії. Я просто сказала, що хочу звільнитися, встала й вийшла. Я не шкодую, що зробила так.”

Розлучення в житті кожної жінки залишає випалену землю. Нашу Тетяну, на жаль, теж не оминула ця доля. Але за деякий час стало зрозуміло, що розлучення це не трагедія, а – можливість. Можливість повернутися до себе і своїх мрій. Невдовзі, вона почала вчитися в японській школі чайного дійства Урасенке. І ось, вже 9 років поспіль, у вільний час займається японським мистецтвом. Красу та спокій, яких бракує в буденному житті, їй щедро надає чайна церемонія.

“Моя вчителька з чайного дійства якось сказала мені: “Таню, готуйся до поїздки в Японію!” Та яка Японія! Я одна, з дитиною, що часто хворіє, з щомісячною орендною платою за житло, роботою, купою клопоту та власних негараздів. “Це неможливо!” – думала я. Але виявилося, коли є бажання – життя надає можливості. Одного дня, ми йдемо вуличками Хіросіми з моєю вчителькою і я розумію, що моя мрія здійснюється цієї миті.”

Життя мінливе. Бувають білі смужки, бувають чорні й сірі. Головне – не втрачати віру, не зупинятися. Йти крок за кроком, най навіть повільно. Зараз Тетяна йде по життю з коханим чоловіком, сином і рудим котом, та має багато планів на майбутнє. В цих планах є і робота, і чай, і мандрівки, і звичайно – “31 червня”.

” Волонтерство не потребує подяки. Ти робиш це не для когось, ти робиш це для себе. Таким чином твій світ змінюється. І радіус цих змін збільшується, в залежності від тих справ, які ти робиш.”

Хоча я погодилася з Тетяною, що волонтерська діяльність, це те, що необхідно насамперед для самої себе, але все ж хочу подякувати.
Дякую Тетяні і команді “Агент 031” , яка налічує 397 осіб, за все, що вони роблять!

Мені надзвичайно приємно було бачити, що Тетяна світиться оптимізмом і енергією.
Вона щодня доводить, що людина може змінювати світ.
І я їй вірю!

You may also like...