Фоторозповідь про курс “Питання організації та надання паліативної допомоги дітям” м. Івано-Франківськ
Світлана Гайдай, майбутній завідувач палліативного відділу ІПАГу розповіла нам про курс навчання, що 2 тиждні тривав на базі хоспісу в Івано-Франківську.
Курс тематичного удосконалення проводився на базі Івано- Франківського обласного клінічного центру паліативної допомоги Івано-Франківського медичного університета за підтримки Благодійного фонда невиліковно хворим “Мати Тереза” та Міжнародного Фонду “Відродження”. Особисто мені з організацією поїздки ще допомагав фонд ім. Св. Луки (Войно-Ясенецького).
Як ви знаєте, зараз на базі нашого Інституту йдуть роботи щодо створення відділення дитячого хоспісу. І нам дуже потрібен такий досвід для того щоб зрозуміти як саме повинна бути організована його робота. В цьому році ще хочу поїхати подивитися на роботу дитячого хоспісу “Дом с маяком” у Москві. А можливо ще й у Мінськ. Як не прикро, але за 20 років Україна значно відстала в цій сфері від наших найближчих пост-радянських сусідів.
Перше враження від візиту в Надвірну – якщо мати бажання та прикладати зусилля, то нема нічого занадто складного та нездійсненного. Нічого такого щоб ми не змогли створити на базі Інституту.
Але важливішою частиною на котрій базується паліативна допомога є людське ставлення та профессіоналізм медперсоналу. Ця робота потребує значно більших эмоційних вкладень ніж у звичайних лікарняних відділеннях.
Душа і серце паліативної служби – Людмила Андріїшин.
Чутливе ставлення персоналу як до самих пацієнтив так і до їх мам. Рівень догляду, увага, фізіотерапія, арт-терапія, ігри. В той самий час мами мають можливість отримати невеликий відпочинок щоб зайнятися власним здоров’ям, родиною, іншими дітьми, або навіть просто погуляти та сходити в кіно. Відірватися від постийного догляду за важкохворою дитиною.
На разі підопічні пацієнти хоспісу проживають там курсами по 2 тиждні 3-4 рази на рік.
Щодо занять, все було просто неймовірно! Окремо хотілося б відзначити доповіді, пов’язані з проблемами болю та знеболення. Своїм досвідом ділилися проф.кафедри педіатрії Олена Рига та к.м.н. Андрій Пеньков. Пане Андрій свого часу проходив навчання у Велікобританії та США, багато розповідав про принципи і сучасні, мультимодальні підходи до лікування больового синдрому. Наскільки це є важливою, а іноді – пріоритетною складовою в лікуванні дитини. Знеболюють все!
В наших лікарнях ми давно вже звикли до дитячих криків у маніпуляційних кабінетах. Але є доволі прості практики щоб знизити стрес дитини навіть при катетеризації. Достатнью дати малюку посмоктати глюкозу – і це дійсно працє!
Показував навчальне відео. Що без знеболення гострий біль дуже швидко може перейти у хронічну форму, боротися з якою стає набагато важче.
Багато розмовляли про особливості комунікації з дитиною, підтримці родини, профілактиці синдрому емоційного вигорання у лікарів та медичного персоналу.
Дуже сильний, емоційний доклад про існуючу ситуацію з паліативною допомогою в Україні та його власну боротьбу та роботу на базі Харківського будинку дитини від Романа Мабаряна.
Особливості надання паліативної допомоги дітям з неврологічною патологією (дуже блізька мені тема) – лекцїю читав д.м.н. проф. Пітик М.І.
А ще була виставка… “Право жити без болю”. Дітей та літніх людей з невиліковними хворобами відвідувачі фотовиставки мали змогу побачити очами фотографа Русі Асєєвої. Ця виставка нікого не залишила байдужим.
І ще багато чого… Все було дуже корисно.
Велика дяка організаторам та спікерам курсу. Я повернулася у Київ з багатьма ідеями та декотрим розумінням в якому напрямку треба рухатись. Тож до роботи! ))
