В добру путь, Карлсончик )))

Женя розглядає свої ноги у нових кросівках з тихим захватом, а потім гордовито каже мені:
Ці кросівки мені купив папа…)

Днями за нашим Женею в дитячий будинок міста Прилуки приїхала його родина з Америки, мама – Джолінн, папа – Тім та четверо братиків і сестричок. Процедура всиновлення тривала досить довго і ось в родині з’явився п’ятий синочок.

За пару днів до цієї прогулянки, я їду в метро, а Саша мені пише в месенджер:
“Усыновляют нашего Женьку Карлсончика. Уже был суд, вчера семья прилетела его забирать. Представляешь, они прилетели за Женей со всеми остальными 4-мя детьми! Женя будет 5-м.”

З глаз самі по собі починають литися сльози в дві ріки, люди дивляться здивовано, але я нічого не можу зробити з собою.

Женя опинився під опікою нашого фонду в 2014 році, кумедний малий, схожий на персонажа Астрід Ліндгрен, одразу отримав прізвисько Карлсончик)) Переніс кілька операцій.

Женя-Карлсончик з тих дітей, в яких закохуєшся одразу, дуже тендітний і тихий з одногу боку, з іншого – розважливий по-дорослому і розумний. Тім каже, що поки не може звикнути до того, що Женя постійно просить їсти.

Ми гуляємо зоопарком, Женя розповідає нам, що він дуже хоче їхати на потязі, як машиніст, крутити руля, довго-довго. Я питаю, а що хочеш більше, їхати на потязі чи їсти? Женя замислюється, потім видає “Їхати на потязі їсти!” По дорозі трапляється батут і всі діти йдуть стрибати. Женя стрибає і радіє теж, але завжди знаходиться так, щоб не втрачати тата з поля зору. Я кажу йому, що він може стрибати далі, в надувному будиночку, папа нікуди не піде без нього, але вірити дорослим йому поки важкувато, тому він продовжує стрибати біля самого входу.

Морозиво! Я дуже люблю морозиво. Багааааато! – каже щасливий Женя, підтанцьовуючи біля ятки з морозивом. Тім розгортає йому ріжок. Женя йде підстрибує, кумедно розмахує руками і кожен раз мружиться, коли кусає морозиво. Щастя як воно є!

Краще морозива може бути тільки сік з соломинки. Коли Женя п’є сік, він не дихає і не розмовляє поки не випиває всю коробочку соку. Викинути коробку від соку, де ще щось плюхається (а в ній завжди щось плюхає, навіть вже коли нічого немає))) ціла проблема. Допомагають тільки обіцянки, що сік буде ще, повні коробочки, тільки для Женєчки.

Всіх тварин Женя називає собаками, буйволи-собаки і олені – собаки, вважає що всі будуть кусатися. Пояснюємо декілька разів, що слон нас не буде їсти, після надцятої спроби заспокоюється. Взагалі дрібні, звичайні речі, вражають його набагато глибше. Метелик на травичці, що летить “до своєї мами, да, до своєї мами?”, величезні м’які гортензії, що “пахнуть травичкою! лоскочуться!”.

-Я хочу зробити тобі подалунок, – тихо каже Женя, тримаючи трохи під’їдене морозиво. Я розумію, що зараз буде дуже важливий момент, в нього дуже серйозне обличчя, він думав і він щось вирішив. – Я хочу подалувати тобі морозиво, – каже Женя-Карлсончик, і протягує мені свій ріжок з морозивом.

Ми збираємо в дорогу Жені, маленький срібний хрестик, українського рушника вишитого гладдю і тільки червоними нитками, щоб життя його було гладким та щасливим, блакитне дерев’яне слоненя, що буде завжди лагідно кивати головою, нашу любов і молитви. А ще книжку про Карлсона! Щоб батьки могли читати Жені-Карлсончику кумедні історії і пригоди і разом сміятися. З Богом!