Експлуатація та насильство над дітьми в сиротинцях України

Звіт-розслідування порушень прав людини в інтернатах України міжнародної організації захисту прав людей з інвалідністю (DRI). Ця робота є результатом сотень інтерв’ю і візитів до 33 інтернатів для дітей і дорослих, що проводилися протягом трьох років, з 2012-го по 2015-й. Випуск звіту підготовлено до перегляду Комітетом ООН з прав людей з інвалідністю.

Джерело: http://www.driadvocacy.org/media-gallery/our-reports-publications/

11021545_636902549775443_1580976126043487962_o

За даними UNICEF, в 700 українських інтернатах успадкованих від радянських часів, проживає 82 000 дітей, у той час як інші ГО та українські едвокасі-групи називають цифри понад 200 000. 8-10 тисяч щороку. Більш ніж 90% з цих дітей мають батьків. Уряд України цитує різні дані, що сильно відрізняються. Правда в тому, що справжньої кількості ніхто не знає. На практиці, нагляду та захисту для дітей, що поміщуються в інтернати, майже немає чи немає зовсім.

Незалежно від того, чи мають діти інвалідність, неодноразово доведено, що поміщення дітей до інтернатних закладів може призвести до незворотної психологічної шкоди. Усі діти потребують любові та догляду в родині, і якщо вони не навчаться формувати емоційні прив’язаності в ранньому віці, то можуть втратити цю здатність, коли подорослішають. Крім того, діти будь-якого віку накопичуватимуть усе серйозніші вади розвитку з часом, чим довше вони будуть залишатися відокремленими від суспільства під наглядом в інтернаті. Інтернати та сегреговані послуги можуть продовжувати шкодити навіть молоді й дорослим старшого віку. Дослідження в галузі психіатрії та соціології зафіксували втрату соціальних функцій та «вивчену безпорадність», що формуються поміщенням в інтернати.

У більшості випадків діти з помірною та важкою інвалідністю в дитбудинках ніколи не залишать інституціональний догляд. Однак діти без інвалідності чи з незначною інвалідністю часто «випускаються» з притулків у 16-річному віці з мінімальною чи відсутньою підтримкою для пристосування до самостійного життя.

ex2

1) Торгівля дітьми

Інституціоналізовані діти з інвалідністю мають найбільшу вірогідність опинитися цілком відірваними від сім’ї та громади й стати жертвами експлуатації. Цитуючи Міністерство закордонних справ США: «Бездомні діти та діти в сиротинцях залишалися найвразливішою групою для торгівлі людьми в Україні».

Діти йшли в ліс за будинком і зникали… Щороку зникало від десяти до дванадцяти дітей. Ми гадали, що це справа рук ґвалтівників і убивць. Деяких дітей знаходили мертвими, але ніхто нічого не робив.Свідчення Тамари, людини, яка проживала в дитбудинку.

Організації, що борються з торгівлею людьми, повідомляли DRI, що дітей в інтернатах та поза ними систематично відправляють на примусову роботу, сексуальну експлуатацію або органи. Розслідування DRI підтвердило ці заяви. Багато колишніх підопічних інтернатів розповідали, що були свідками сексуальної експлуатації дітей у самих інтернатах та після того, як вони їх залишали. Майже в кожному інтернаті, що відвідали дослідники DRІ, було зафіксовано безоплатну примусову роботу дітей та молоді. Наприклад, у притулку для дітей з інвалідністю у Вінницькій області підопічні розповіли дослідникам DRI, що кожну дитину примушують працювати, а працівники б’ють їх, якщо вони не слухаються.

ex4

Україна — це країна походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок і дітей, що стають жертвами примусової праці та проституції …– Міністерство закордонних справ США, Звіт про торгівлю людьми (TIP Report)
Лікарі сказали моїй матері, що вони заберуть дитину як донора органів до інших країн і отримають за неї гроші… Якщо послухати кожного в подібній ситуації, то можна стільки сліз виплакати. – Мати дитини з синдромом Дауна

Без сім’ї та соціальних зв’язків у громаді, з недостатніми чи навіть відсутніми навичками для проживання в реальному світі «випускники» дитбудинків у 16-річному віці є дуже вірогідними жертвами торгівлі людьми, потенційними працівниками секс-індустрії або безпритульними. Хлопці та дівчата, що залишають інтернати, можуть не показувати явних ознак інвалідності, однак психологічна травма від зростання у відокремленому середовищі емоційно нівечить їх. Зловживання наркотиками і алкоголем, кримінал та самогубства є розповсюдженими в цій групі населення.

Я жебракую. Шукаю металолом у підвалах. Я самотня і боюся, що мене зґвалтують… [Мої подруги — випускниці притулків] працюють проститутками і збирають металолом. Та більшість із них мертві. – Оксана, випускниця притулку, яка живе на вулицях Одеси

ex3

Випускники притулків особливо часто наражаються на різні форми торгівлі людьми. Зазвичай вони психологічно вразливі та нездатні знайти альтернативні можливості. – Міжнародна організація міграції (МОМ)

Зростаючи в інтернаті, ми небагато бачили людей із зовнішнього світу. Єдині люди, яких пускає у сиротинець директор, — це ті, хто пропонує гроші або допомогу. — Олег, нещодавній випускник школи-інтернату

Обробивши результати дослідження, DRI стурбована, що система дитбудинків та інтернатів в Україні слугує інструментом набору або «прямим каналом» для знаходження вразливих дітей з метою сексуальної експлуатації, збору органів, створення дитячої порнографії та примусової праці. Відповідно до даних організацій, що борються з торгівлею людьми, сексуальне насильство в притулках зазвичай починається у віці приблизно 13 років і найчастіше його ініціаторами стає персонал інтернатів. Багато колишніх підопічних притулків повідомляли DRI, що спостерігали за сексуальною експлуатацією дітей усередині інтернатів та після того, як вони їх залишали.

Мою подругу в інтернаті зґвалтували, але міліція так і не прийшла. На вулицях я знайомлюся з багатьма сиротами, які втекли з інтернатів, тому що бояться їхнього персоналу. – Ірина, випускниця інтернату з Одеси

У притулках відбувається масова сексуальна експлуатація. Навіть серед дітей. Старші діти знущаються над молодшими. Ніхто не може вирішити цю проблему. Це той поштовх, що залучає дітей до сексуальної експлуатації ще до того, як вони виростуть. Вони вже звикли до сексуальних домагань. – Координатор програм з протидії торгівлі людьми, МОМ-Україна

 Мене зґвалтували, а потім я ґвалтував молодших хлопців. Я не хочу про це говорити. Сергій, випускник притулку з Одеси

DRI спілкувалася з одним колишньою ученицею школи-інтернату в Одесі, яка розповіла нам, що раніше у підвалі цього притулку працював бордель. Місцеві журналісти, які брали інтерв’ю в мешканців інтернату, коли цей бордель було викрито, дізналися, що дітей у притулку умовляли займатися сексом з чоловіками в обмін на одяг та інші речі.

Їм там весело було: плавали голими, кричали, оргії влаштовували. І все це під вікнами спальні інтернату… Усі п’ять років, що я провів в інтернаті, до сауни приходили дівчата за викликом. Вони задовольняли своїх клієнтів майже в нас на очах. – Колишній мешканець інтернату з Одеси

DRI повідомляли, що дівчата з сиротинців особливо часто стають жертвами торгівлі з метою створення дитячої порнографії.

В Україні є люди, які допомагають знайти вразливих дітей з метою їхнього залучення до створення порнографії… звичайно, найвразливіші діти — це діти з бідних сімей, соціальні сироти та діти в притулках. – LaStrada, Україна

Небезпека торгівлі людьми збільшилася внаслідок війни. Повідомляють, що на територіях, які контролюються сепаратистами, персонал кидає дітей в інтернатах напризволяще. Відповідно до даних Харківського інституту соціальних досліджень, керівники сепаратистського руху в Красному Лучі в лютому 2015 р. опублікували звернення до сусідів, щоб ті забирали дітей з інтернатів. Це звернення також послугувало повідомленням про доступних дітей для педофілів і тих, хто займається торгівлею людьми.

Я боюся, куди вони мене відправлять. – Євген, евакуйований сирота з зони воєнних дій

Відповідно до наявної інформації, тисячі дітей розміщують в уже переповнених інтернатах поза зоною воєнних дій, де діти стають ще більш ізольованими. DRI взяла інтерв’ю в нещодавнього випускника спеціалізованої школи з ДЦП, евакуйованого з інтернату на окупованих територіях. Оскільки йому недоступна жодна форма підтримки у громаді, він повідомив, що його помістять в установу довгострокового догляду для дорослих з інвалідністю. Він може потрапити до інтернату за сотні кілометрів звідси, туди, де він нікого не знає.

Примусова праця — найрозповсюдженіша форма торгівлі людьми в Україні, відповідно до звіту 2014 р. Міжнародної організації міграції (МОМ). La Strada стверджує, що протягом останніх двох років внутрішня торгівля людьми з метою примусової праці стала «мейнстрімом».

Майже в кожному притулку та інтернаті для дорослих, що відвідала DRI, дослідники ставали свідками експлуатації праці мешканців. Примусову працю часто називали «реабілітацією» та «професійним навчанням», хоча такі заходи не є частиною жодної реальної програми реабілітації. У більшості випадків директори притулків визнають, що діти з інвалідністю ніколи не залишать середовище інституційного догляду.
Персонал змушував нас працювати на фермі і вирощувати продукти, які вони потім продавали і заробляли гроші. Коли хтось помирав, нас змушували копати могили. Якщо ми відмовлялися працювати, нам давали ліки, від яких ми погано почувалися. — Свідчення колишнього мешканця інтернату для дорослих людей з інвалідністю.

В інтернаті Андрій-Іваново дітей змушували працювати в полі з шостої ранку до шостої вечора. Іноді працівники інтернату забирали дітей додому, щоб ті допомагали їм з домашнім господарством та в полі. випускникця інтернату.

DRI взяла інтерв’ю в Оксани, 25-річної жінки з інвалідністю і колишньої мешканки дитбудинку. Випустившись із притулку для дітей з інвалідністю, Оксана вирішила жити в приватній релігійній установі, де проживає ще біля 20 мешканців — замість великого державного інтернату для дорослих. Більшість мешканців цього інтернату, як розповіла Оксана DRI, були жінками з інвалідністю з інтернатів, безпритульні або люди, які живуть з ВІЛ.

Вони були жорстокими, змушували нас працювати в полі, молитися, іноді намагалися влаштувати шлюб з людьми, що не живуть в інтернаті… Вони стали нашими легальними опікунами і забирали наші пенсії. – Оксана

Проживши там два місяці, Оксана втекла до державного інтернату, де і живе зараз. Їх примушують працювати в полі біля інтернату, а також часом наймають для роботи по домашньому господарству в найближчому селі в обмін на «їжу чи випивку».

DRI відвідала інтернат для дівчат і жінок від 8 до 60 років у Мукачеві, поруч із угорським кордоном. Під час візиту більшість дівчат були на вулиці, працюючи на фермі інтернату, «як вони і роблять щодня», відповідно до слів директора.

2) Насильство, обмеження та примусові аборти

DRI почула десятки історій від жителів притулків про насильство з боку персоналу або інших мешканців. З урахуванням величезної різниці у віці дітей та дорослих, що проживають разом, молодші діти, а також діти з більш серйозною інвалідністю легко стають жертвами насильства з боку інших мешканців інтернату. У Роздільському дитячому будинку-інтернаті на західній Україні дослідникам DRI розповіли, що старших мешканців використовують для контролю за дітьми. Ми бачили, як підліток наглядав за молодшими дітьми, маючи кастет у руці.

Учителі часом вибирали улюбленців, лідерів та використовували їх для контролю решти групи. Коли ми були маленькими, старші нас били. Потім ми виростали і били молодших. Роман, випускник школи- інтернату

У школі-інтернаті Вінницької обл. DRI побачила семи- і восьмирічних дітей в одній кімнаті з підлітками. 21-річна мешканка сказала, що мешканців інтернату часто б’є як персонал, так і інші мешканці. У цьому притулку ми познайомилися з дівчиною Катею, яка була вагітна. Керівництво інтернату сказало їй, що вона має зробити аборт — хоче вона того чи ні. Гінеколог у Жмеринському психоневрологічному інтернаті для дорослих розповів, що вагітності в інтернатах є розповсюдженим явищем, і примусові аборти роблять часто.

Секс у 13- чи 14-річному віці між дітьми у школі-інтернаті це нормально. Ми всі це робили… Деякі дівчата завагітніли, і персоналу довелося відправити їх на аборт. Вони не питали дозволу, а в дівчат не було виходу, оскільки вагітний підліток означає багато проблем для директора. – Олег, випускник школи-інтернату

У самих інтернатах дітей з інвалідністю та «розладами поведінки» селять у найгірших приміщеннях і піддають жорстокому насильству. Наприклад, у Буківському дитячому будинку-інтернаті (Львівська обл.) дітей із більш серйозною інвалідністю поміщують у брудний сарай. Ми бачили дітей, вкритих власною сечею та фекаліями, які сидять чи лежать на підлозі в одній переповненій кімнаті.

DRI бачила, як дітей з інвалідністю в деяких інтернатах тримають прив’язаними до інвалідних візків та кроватей. DRI також зафіксувала використання седативних та психоактивних ліків у якості хімічного засобу для обмеження пересування, щоб покарати чи контролювати дітей. В одному інтернаті персонал повідомив DRI, що хімічні засоби використовуються на всіх мешканцях, щоб легше керувати їхньою поведінкою.

ex5

3) Відсутність догляду в інтернатах

Багато дітей проводять свої дні в бездіяльності — лежачи в колисках, сидячи на лавках чи лежачи на підлозі. Дітей часто саджають у порожні кімнати перед телевізорами, ввімкненими на повну гучність. У притулках під керівництвом Міністерства соціальної політики, де знаходяться діти з більш важкими формами інвалідності, дослідники зафіксували багато випадків аутоагресії. Психологи дійшли висновку, що така форма автостимуляції використовується дітьми з найвищим рівнем емоційного голоду. Спостерігачі DRI зафіксували повсюдну нестачу адаптації, реабілітації та навіть медичного догляду. Відсутність діяльності та контакту з людьми призводить до погіршення інвалідності.

Дослідники DRI виявили, що багато дітей з обмеженою рухливістю проводили майже весь час, лежачи в колисках та мінімально взаємодіючи з персоналом. У таких дітей стан без послідовної терапії тільки погіршується. Як каже медична сестра з розладів розвитку Карен Грін МакГован, таким дітям потрібна постійна увага та взаємодія для здорового розвитку. Постійна бездіяльність у колисці може бути небезпечною для будь-якої дитини в аспекті фізичного розвитку, а також психічного здоров’я.

У нас є прикуті до ліжок 18-літні, що виглядають як 6- чи 7-річні діти.– Директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

ex1

Цим дітям була потрібна допомога набагато раніше, щоб попередити проблеми, які вже існують. –Директор Білоцерківського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Оскільки підтримки для дорослих людей з інвалідністю в Україні не існує, вважається, що діти з інвалідністю залишатимуться під інституційним доглядом протягом усього життя. Мотивувати дітей з інвалідністю чи їхніх опікунів розвивати навички самостійного життя може бути складно, оскільки в таких дітей ніколи не буде можливості ці навички використовувати.

4) Сегрегація та відсутність підтримки в громаді

Дослідники DRI здійснили візити до 35 дитячих інтернатів в Україні. Дуже часто такі заклади знаходяться далеко від сімей та громад.

Не секрет, що в часи СРСР існувало табу на людей з інвалідністю, і вони були стигматизовані. Саме тому ці інтернати зазвичай знаходяться в ізольованих та віддалених місцях, а також закриті від зовнішнього світу. – Директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Переважна більшість дітей в українській системі інтернатів не є сиротами. Замість цього їх поміщують до інтернатів через інвалідність чи бідність або оскільки їхніх батьків вважають неспроможними доглядати за ними. Насправді, за даними українських держустанов, у більш ніж 90% дітей у сиротинцях є сім’ї. Коли в сім’ї виникають проблеми через інвалідність, алкоголізм, наркоманію чи інші труднощі, для догляду за дитиною до того часу, поки вона зможе повернутися до власної родини, не існує програм фостерних чи замінних сімей, як повідомляють соціальні служби Львова та Києва. У результаті місцева влада стверджує, що поміщення до інтернатів часто є єдиним варіантом для дітей, які в іншому випадку могли б залишитись у громаді.

Лікарі кажуть матері йти додому та народити ще одну дитину, а цю віддати до інтернату.громадський активіст у сфері інвалідності з Західної України

Для дітей з інвалідністю ця проблема стоїть особливо гостро. Відповідно до даних Коаліції людей з розумовими розладами (КЛРР), найбільшої «парасолевої» організації членів сімей людей з розумовими розладами, переважна більшість її учасників не має доступ до будь-якої форми підтримки в громаді, такої як денний догляд, інклюзивна освіта чи послуги терапії, у результаті чого дитину утримувати вдома складно. Обмежена підтримка в громаді, що все-таки існує, надається приватними джерелами, і вони не можуть впоратися з потребами тисяч дітей з інвалідністю. Сім’ї дітей з інвалідністю отримують невелику пенсію. Однак ця сума недостатня для покриття витрати на утримання дітей у громаді.

Лікарі кажуть мені, що моїй дочці краще в цьому притулку. Вони це кажуть тому, що через свою інвалідність вона навіть не знає, що я її мати. Я перепробувала все, що змогла, щоб залишити її. Але від мене пішов чоловік, і тепер мені потрібно повертатися на роботу. Я сподіваюся, що лікарі праві і вона не пам’ятає, що я її мати.   – Вчителька англійської мови, у якої взяла інтерв’ю DRI, у той час як вона залишала шестирічну доньку у Буківському дитячому будинку-інтернаті

Соціальні працівники кажуть батькам, що їм слід віддати дитину до інтернату — що це єдиний шлях для дитини отримувати харчування, догляд та освіту. – Київський активіст, що представляє людей з інвалідністю по зору

Доля дітей з інвалідністю вирішується в чотирирічному віці, коли їх приводять до медично-педагогічної консультації на оцінку. Діти з інвалідністю отримують профіль від 1 до 4, і цей профіль визначатиме, який догляд вони отримуватимуть у наступні роки. Такі оцінювання, що можуть тривати не більше десяти хвилин, дуже умовні. Діти, що отримують профіль 3 чи 4, вважаються «нездатними до освіти» і кандидатами на перебування в інтернатах протягом усього життя.

Їх не можна виховати. Вони можуть робити тільки елементарні речі: намалювати щось чи застелити ліжко… Я покажу вам цих дітей. Вони ніщо. Вони не можуть жити в суспільстві. Вони не придатні до життя в громаді. – Директор Мирогощанського дитячого будинку-інтернату для дітей з інвалідністю

Батьки таких дітей, які намагаються утримати їх у себе, стикаються з величезними перешкодами. Більшість шкіл не приймають дітей із розумовими розладами. Крім обмежених освітніх та професійних можливостей для дітей, нестача шкіл створює великий економічний тиск на сім’ї, що мають залишатись удома з дітьми. Крім декількох сімей, що можуть прожити на дохід одного з батьків, батьки дітей з інвалідністю змушені здавати дітей в інтернати.

5) Продовження існування насильницьких закладів руками міжнародних донорів

Міжнародні донори допомагають процесу відбудови інтернатів, таким чином продовжуючи процеси сегрегації та насильства. Майже всі інтернати, які відвідала DRI в Україні, провели капітальний ремонт чи були переобладнані завдяки коштам місцевих та міжнародних донорів. У 2014 році Світовий банк затвердив кредитний договір з Україною на суму 20 млн. доларів США для реформування системи інституційного догляду. Ця програма створює підтримку та послуги, потрібні для виведення дітей з інтернатів у подібне до сімейного середовище в громаді. Однак така програма явно дискримінує дітей з інвалідністю — замість підтримки виведення дітей з інвалідністю з інтернатів, як і їхніх однолітків без неї, програма замість цього ремонтує та розширює інтернати для дітей з інвалідністю.

У 2012 р. Міністерство оборони США витратило $420 000 на ремонт гімназії-інтернату «Перевальськ». У звіті Міністерства оборони було вказано, що цей притулок для 300 дітей з інвалідністю планувалося закрити, але в результаті цього втручання він продовжив свою роботу. При цьому не було вжито жодних зусиль, щоб допомогти дітям повернутися до своїх родин.

Виявити та притягнути до відповідальності конкретних міжнародних донорів може бути складно, оскільки українські закони та нормативні акти забороняють інтернатам отримувати міжнародну фінансову допомогу безпосередньо. Таким чином, міжнародні кошти зазвичай направляють через місцеві благодійні організації, які після того надають послуги ремонту та переобладнання відповідному закладу. За відсутності цільової допомоги, що мала б на меті повернути дітей у суспільство, навіть волонтерська та негрошова допомога лише закріплюють існуючі практики.

Люди, які дають кошти, тільки погіршують ситуацію. Вони просто дають директорам можливість використовувати державне фінансування на власні цілі. Ярина, випускниця школи-інтернату з Одеси

6) Зобов’язання України в галузі прав людини

Україна ратифікувала Конвенцію ООН з прав людей з інвалідністю (КПІ) — це конвенція з прав людини, яка зобов’язує державу проводити повну інтеграцію в суспільство для дітей і дорослих з інвалідністю. Однак замість відмови від сегрегованих послуг Україна та міжнародні донори інвестували і без того невеликі кошти в перебудову системи притулків. За майже повної відсутності підтримки і догляду в громаді в сімей немає іншого вибору, крім як віддавати в інтернати своїх дітей з інвалідністю. Без фостерного догляду або програм замінних сімей діти з інвалідністю та без неї, які походять із бідних або проблемних родин, опиняються в інтернатах без необхідності.

Уряд України пообіцяв покласти край системі притулків, однак поки не існує національного плану створення програм, необхідних для скорочення притулків чи припинення потрапляння до них нових дітей. Уряд України та міжнародні донори несуть відповідальність за систему сегрегації, яка наражає дітей на ризик насильства, експлуатації та жорстокого поводження.

Зміни в системі захисту дітей і соціальних послуг носять фрагментарний, а не системний характер, вони не спрямовані на запровадження дієвих механізмів збереження родин, подолання кризових ситуацій та посилення можливостей для успішної реінтеграції дитини в сім’ю. Залишається домінуючий підхід, спрямований на боротьбу з наслідками, а не попередження влаштування дітей в інтернатні заклади. Щорічно в Україні більше 8 000 дітей втрачають рідну сім’ю.