Жага до життя

Пройшовши через страшні випробування від народження, трирічний Андрійко доганяє ровесників.

«Рік тому я не знала, чи доживемо до цієї дати. Довго не знала. Кожного дня не знала. Скільки такого, що не вміщується на папері. Воно весь час у голові. І все одно не передати й половини. Пишу і реву». Так написала у своєму інтернет-блозі мужня мама мужньої дитини Андрійка Телятникова, історія хвороби якого швидше схожа на закручений сценарій якогось напруженого голлівудського фільму. Дитина не може перенести стільки випробувань із здоров’ям та загроз для життя! Андрійко переніс.

Гран-прі в номінації «Дитина – герой року».

У липні 2009 року киянка Олександра Телятникова була в пологовому будинку на збереженні – лікарі нама­галися зупинити передчасні по­логи.

– Вже вдень я стала розу­міти – зупинити не вдасть­ся, – розповідає Олексан­дра. – Незважаючи на постійні крапельниці, перейми наростали. Намагалася знайти лікаря – а нема! Всі зайняті. Кажу медсе­стрі: «Ви готові прийняти в мене дитину просто тут і зараз, у па­латі?» Треті пологи – це спра­ва десяти хвилин. А вона в пе­реляку метається по віділенню.

ПРОВІДУВАТИ – ДВІЧІ НА ТИЖДЕНЬ ПО 5 ХВИЛИН

Знайшли тільки акушерку. І лед­ве-ледве встигли довезти на каталці в пологовий зал, як на світ Божий з’явилася третя Сашина дитина. Син. Андрійко. 1,7 кіло­грама, 41 сантиметр. Хлопчик од­разу ж був заінтубований і від­правлений до реанімаційного відділення.

Не уявляю, як треба зібра­ти волю в кулак, аби згадувати ті надважкі дні. Саша зібрала і розповідає:

– Провідувати сина можна було двічі на тиждень по п’ять хвилин. Списки ліків і розхідних матеріалів. Необхідних медика­ментів у аптеках міста немає. За якимось дебільним законом про­куратура займалася вилученням з точок продажу єдиного дитячо­го харчування для годування не­доношених дітей через зонд. Щоб зібрати необідне на тиждень, тре­ба витратити 4 – 10 годин, біга­ючи по Києву, чи діставати в Мо­скві. О 10.30 ранку молода мама вже сиділа перед телефоном і об­думувала запитання: які треба по­ставити: які робили аналізи, які результати, чи часто настає ап­ное (зупинка дихання), що при­везти з ліків. А в 11.02 починала нервово набирати номер.

А тим часом Андрій боровся за життя. Весь у реанімаційних трубочках, розіпнутий на апара­ті штучного дихання.

– Перспективи були незро­зумілими. Я тільки чула сухі слова по телефону: «Стан не гірший». КУДИ Ж ЩЕ ГІР­ШЕ?! – риторично запитує співрозмовниця. – Мій чоло­вік згріб у кулак себе, мене і всю мою волю, і твердо вирі­шив, що ми будемо боротися до кінця. На третій день перебу­вання Стас запросив у реаніма­цію священика – отця Андрія з лікарняного храму. Нашого дру­га Юру Зайцева – як хресного батька. І ось Андрійко похреще­ний прямо в інкубаторі.

ДІАГНОЗ ЗА ДІАГНОЗОМ

Незабаром хлопчик став диха­ти самостійно, і в першій по­ловині серпня його разом з ма­мою перевели з реанімаційного відділення у звичайне. Нарешті (через місяць після народжен­ня) Саша змогла взяти його на ручки, поцілувати, погодувати груддю. Тривала епопея бороть­би дитини за життя. Ліки були дуже дорогими – лише на них тратили близько тисячі гривень на день. Аналізи крові показу­вали наявність якогось запаль­ного процесу – але його ніде не могли знайти. Перевіряли нир­ки, голівку… даремно: джере­ло запалення невідоме. Були у відділенні, поки аналізи не ста­ли вирівнюватися завдяки дуже серйозним антибіотикам.

– Від діагнозів хотілося за­ховатися: недоношеність тре­тього ступеня, гіпоксично-ішемічне враження головного мозку внаслідок гострої ас­фіксії в пологах (простішими словами – виражена нестача кисню. – Авт.), м’язова дисто­нія, двосторонній крововилив у мозкові шлуночки (2 ступеня зліва, третього ступеня спра­ва), дифузний набряк головно­го мозку, кістозна дегенерація головного мозку, – Олесандра пам’ятає всі діагнози, як «Отче наш».

ЛІК ЧАСУ – НА ГОДИНИ

На цьому випробування не за­кінчились. Наступна їхня по­рція прийшла наприкінці серп­ня, як тільки мама з дитиною виписалися з клініки – Андрій­кові було якихось півтора мі­сяця. Одразу після виписки з відділення патології батьки ви­рішили перевірити зір дитини. Поїхали в Охматдит, ще навіть не розпакувавши вдома речі.

– Патологію зору мають усі діти, які побували на апараті штучної вентиляції легень, – розповідає далі Саша. – Вия­вилось, що серце мене не об­мануло. В Андрійка виявили ретинопатію недоношених – відшарування сітківки через надлишок кисню. Обстежен­ня – та ще процедура. Ти маєш міцно тримати голівку дитини, яка виривається, а асистент лі­каря широко відкриває її очки з допомогою спеціальних ло­паток.

Як з’ясувалося, лік часу був уже не на дні, а на години і хвилини. І йшлося про можли­ву повну сліпоту дитини. Вже через дві години після огляду Андрійка взяли на термінову операцію. Дитина дуже важ­ко виходила з наркозу – за­мість чотирьох годин знадоби­лося більше доби. Температура тіла опустилась до 34 градусів. А ще малюк заробив пупкову килу. Вени були такі «зноше­ні», що медсестри не могли по­ставити катетери. Дитина на­мучилась, накричалась – ось і результат.

В Охматдиті хлопчик про­вів «усього» тиждень. Лише у вересні мама і син нарешті потрапили додому – але по­ були там аж два тижні, коли помітили, що в Андрійка ста­ла рости голова. Крихітку схо­пили на руки і помча­ли в нейрохірургію.

ТРУБКИ З ГОЛОВИ

Як незабаром дізналися, ди­тині було занесено стафіло­кок. І він ударив у найбільш постраждале від передчасних пологів місце – голову. Чер­говий вердикт лікарів – гній­ний менінгоенцефаліт. Але він викликав нагноєння і закупорку мозкових каналів. Спинномоз­кова рідина перестала відтікати, а це призвело до прогресуючої гідроцефалії. Там дитина знову потрапила у клініку – нейроінфекційне відділення Київської міської дитячої інфекційної лі­карні.

Місяць лікарі намагалися побороти інфекцію. Андрійко­ві вводили дуже багато різних антибіотиків, часто змінювали їх, аби з’ясувати, який же по­чне діяти. Крапельниці – по дев’ять годин на день… Тричі на тиждень робили пункції го­лівки (аби контролювати вну­трішньочерепний тиск і аналі­зувати спинномозкову рідину), періодично-люмбальні (про­колювали маленький хребет у поперековій ділянці).

Оскільки вени не витри­мували того всього наванта­ження, вирішили поставити підключичний катетер. Маму попередили, що Андрійка за­беруть для цього в реанімацію на 2 – 3 години – а повер­нули аж через добу. Сказа­ли, що все нормально. Про­сто хотіли відразу провести всі обстеження. Але Олексан­дра металася по палаті і не ві­рила – в неї тряслися руки, а після цієї ночі різко зменши­лась кількість молока.

ПРОМИВАННЯ МОЗКУ

Місяць лікування в нейроін-фекційному відділенні ніяких очевидних результатів не дав, тому лікарі прийняли рішен­ня про необхідність постави­ти в голівку дренажі – аби був відтік рідини і щоб мож­на було вводити антибіотики. Для дренування дитину знову перевели в нейрохірургічне від­ділення. Те, що там можна було побачити, не може витримати ні одне нормальне серце.

– Діти помирали щотижня. Плачеш над своєю дитиною – і тихо ридаєш через муки чужої крихітки, – каже Саша.

У нейрохірургічному від­діленні Андрійко кожні три тижні переносив купу втру­чань та маніпуляцій: поста­новка дренажа зліва… по­становка справа… МРТ, комп’ютерна томографія, змі­ни підключичного катетера, нескінченні крапельниці. Ди­тина була майже зв’язана, аби не смикнутися і не вирвати ненавмисне крапельницю чи дренаж.

– Був постійно знерухомлений – у мене на ручках. Але дуже терпляче переносив усі маніпуляції, – приводів для гордощів у Олександри цілком досить. – Тоді фраза «проми­вання мозку» для мене набу­ла зовсім іншого – реального змісту. Промивали. Це все три­вало так довго. Крок уперед – і два назад. Знову і знову, по новому колу.

В черговий напад відчаю до лікарні було запрошено свя­щеника, який провів Андрій­кові соборування. Згорьовані батьки думали, що це вже все, що з лікарні дитину вже не за­беруть… Ніхто не аналізував,

чи саме через це, але після со­борування справи в хлопчика потихеньку стали поліпшува­тися. А наприкінці січня Ан­дрійкові зробили ще одну опе­рацію.

– У нейрохірургії сина лі­кувала професор Людмила Ми­колаївна Вербова. Завдяки їй у березні ми по-справжньому по­трапили додому.

Вся напружена епопея з по­рятунку «рядового Браяна» тривала безперервно близько дев’яти місяців… І, нарешті, ви­глянуло сонце з-за хмар…

МИЛЬНІ БУЛЬБАШКИ ЗА РЕЦЕПТОМ

Сім’я поїхала в Нью-Йорк, і там дитині провели курс реа­білітації.

– У них все за протокола­ми, тестами. Наприклад, з Ан­дрійком вони спочатку провели восьмигодинний тест, аби при­значити реабілітаційні заходи. А вже потім прийшли фахівці, які займалися з дитиною. Все це відбувається у формі гри. Наприклад, фізіотерапевт про­писав нам… мильні бульбашки, щоб дитина працювала з пев­ними групами м’язів для кординації рухів. Уявіть, лікар на­писав на бульбашки справжній рецепт! – згадує моя співроз­мовниця.

Малюк пішов лише в два з половиною роки.

– Спочатку ніжки в нас були лише для краси. Навіть коли по­чинав повзати (десь у півтора року) – вони ззаду були, як хвостик, – каже Саша.

Розмовляти дитина лише по­чинає. З нею займаються фахів­ці з розвитку. Але на тлі того, що сталося в 2009-му – хіба це випробування?!

Дивлячись, як дитина бо­реться за нормальне життя, медики пророкують: Андрійко дожене в розвитку. Якщо спо­чатку педіатри ставили відста­вання всіх сфер на один рік порівняно з однолітками, то те­пер – лише півроку. Хлопчик ще має перенести кілька плано­вих операцій (шунт ще стоїть). Однак усі страхи, сумніви, пе­реживання, – позаду. Андрія ВРЯТОВАНО. Він усе розуміє, дуже підозріло ставиться до не­знайомих, вивчаючи, чи це не лікар. Але – тягнеться до лю­дей, дітей, цілого світу. Любить маму, тата, двох старших бра­тиків. Дитина, як дитина… Все інше з часом переживеться і за­будеться, як важкий сон…

ДО ТЕМИ

ЧУЖОГО ГОРЯ НЕ БУВАЄ

Переживши важку ситуацію зі здоров’ям дитини, родина залишилась не бай­дужою до потреб інших дітей. Разом з чоловіком вони створили благодійний фонд імені Святого Луки (Войно-Ясенецького), який збирає кошти на аналіза­тор крові для нейрохірургічного відді­лення, де лікували маленького Андрійка. – Коли дитина прооперована, потрібно постійно контролювати стан її крові. Дуже часто в клініці лікарі перевіря­ють стан дитини старими дідівськими методами – а ось аналізатор крові міг би зекономити дорогоцінний час. І скоротити смертність дітей.

Оксана КОВТОНЮК, «Освіта України» № 49

Фото – Тетяна Гордеєва

Источник: pedpresa.com/blog/zhaha-do-zhyttya.html